Головна » 2010 » Грудень » 21 » 12 Філософія Середньовіччя.
21:00
12 Філософія Середньовіччя.

Філософія Середньовіччя, її особливості.

 

Філософська думка середніх віків формувалась в період зародження і розвитку феодальних відносин (V-ХІV ст.). Якщо антична філософія за своєю суттю була космоцентрична, то середньовічне мислення характеризується теоцентричністю.

 Характерними рисами світогляду цього часу є: по-перше, теоцептризм. Це означає, що активне творче начало як би щезає з природи і передається Богу, який стоїть над природою. Істинним буттям володіє тільки Бог: він — вічний, незмінний, ні від кого не залежить і є джерелом всього існуючого. Ключем до пізнання істинного буття є віра. Віра не може бути готовим знанням, яке можна передати іншому, як певну інформацію, вона потребує власних духовних зусиль.

ІІо-друге, в середньовічному світосприйнятті панує ідея духовності,

яка пов'язана не тільки з Богом. Вперше в історії людства середньовіччя відкриває   людину   як   особистість,   як   насамперед духовну, а не природну і тілесну істоту.

На перший план релігійного світогляду виходять протиріччя в морально-етичній сфері. Людина сприймається як зосередження протиріч, що існують в світі- між земним і небесним, між тілом і душею, між гріхом і святістю. З однієї сторони, людина — вінець божого творіння, з іншої, зло в світі йде від людини, людина — створіння, в якому «сидить» диявол.

Одним з найбільших надбань релігійного світогляду була ідея індивідуального безсмертя, одноразовості і тому самоцінності людської особистості. Вперше в людській історії з небувалою досі гостротою ставилося питання про сенс життя.

По-третє, для середньовічної свідомості світ сприймається як двоїсте буття: справжній (божественний, небесний) і несправжній (земний, гріховний) світи. Цей поділ проходить через всю середньовічну філософію.

Розпочинається становлення філософії середніх віків періодом так званої «апологетики» (апологія — захист). Представники апологетики виступали із критикою античної філософської і культурної спадщини і захищали християнство. Найбільш видним представником цієї епохи був Квінт Тертулліан (160-229 рр.), який проголосив думку про несумісність філософії і християнського віровчення, розуму, знання і віри.

Специфічною формою філософії Середньовіччя була схоластика. Схоластика (від грецького «схола» — школа) — це специфічна система середньовічної філософсько-теологічної думки, яка зародилася в монастирських школах. Пізніше так стали іменувати всю середньовічну філософію. Схоластика була спрямована на раціональне обгрунтування основ християнського віровчення, насамперед для осмислення і доведення буття Бога. Вважалося, що істина вже дана в Біблії. необхідно її лише логічно вивести звідти. Природа перестає бути найважливішим об'єктом людського пізнання. Основна увага зосереджується на пізнанні Бога і людської душі. Схоластика опиралась в основному на формальну логіку Арістотеля. З виникненням середньовічних університетів схоластика досягає вершин свого розвитку (ХІІ-ХІVст.).

            Відомим систематизатором середньовічної схоластики був Фома Аквінський (1225-1274 рр.), який пристосував вчення Арістотеля до католицизму. Найвідомішим його твором є «Сума теології».

 

- 1 -

За часів Ф. Аквінського значно зросла роль наукового і філософського пізнання. Тому було вже неможливо ігнорувати і не помічати досягнення розуму і науки. Аквінський намагався створити таку доктрину, яка б дала можливість контролювати філософське і наукове пізнання церквою.

Фома Аквінський чітко визначає сферу науки і віри. Завданим науки полягає у поясненні закономірностей світу. Але хоч наукове знання об'єктивне та істинне, воно не може бути всеосяжним. Є така сфера діяльності, яка недоступна розумовому пізнанню, а тільки вірі. Отже, предметом філософії є «істини розуму», предметом теології — «істини Одкровення».

             ф. Аквінський вважав, що можна довести буття Бога і запропонував п'ять доведень. які стали класичними у західноєвропейській теології:

1. Оскільки все в світі рухається, то має бути «першодвигун», або «першопоштовх»

    руху — Бог.

2. Всі  явища і предмети мають причину свого виникнення та існування.

    Першопричиною усього є Бог.

3. Все в світі існує не випадково, а з необхідністю. Ця необхідність — Бог.

4. Всі речі мають різні ступені досконалості. Тому повинно існувати абсолютне

    мірило досконалості — Бог.

5. У природі все має певний сенс, доцільність свого існування. А, значить, повинна

    існувати «остання» і головна ціль — Бог.

Проте, деякі інші догми християнства не піддаються раціоналістичному обгрунтуванню (догма про Трійцю, про втілення Христа, про воскресіння з мертвих). Це неможливо зробити не тому, що вони протирозумні, ірраціональні, а тому саме, що вони «надрозумові», їх доведення не в змозі здійснити обмежений людський розум. Більшість догм християнства є предметом теології, а не філософії.

Хоча Ф.Аквінський і підпорядковує науку релігії, але розмежувавши сфери їх застосування, він відкрив певні можливості і для розвитку наукового знання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

- 2 -

Переглядів: 1832 | Додав: RepGYRY | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar