Міфічні уявлення східнослов’янських слов’ян племен і філософська думка Київської Русі

Українська культура посідає вагоме місце в історії людської цивілізації. Ще з давніх часів український народ був високорозвиненою спільнотою, свідченням тому — трипільська культура, пізніше — геніальна пам'ятка українського народу V— IX ст. "Велесова книга".

Філософський світогляд, поданий у "Велесовій книзі", показує, що український народ вірить передусім у свої власні сили і здібності. "А йдемо куди — знаємо: по землі на гори і в луку моря" (Велесова книга. — К.. 1994. — С. 26). Труд розглядається як повеління богів "Йдемо до полів наших трудитися, як боги веліли кожному чоловікові..." (с. 18). Виявляється висока повага до життя людини: "Маємо істинну віру, що не потребує людської жертви" (с. 39). "Велесова книга" свідчить що український народ пройнятий любов'ю до життя, до власної землі, відважний і сміливий у реалізації цієї любові: "... Ми відважні, коли боремося за життя... (с. 41). Ця любов пов'язана з рішучістю і оптимізмом: "І одсічемо старе життя наше од нового, як січуть, рубають дрова в домах огнищан простих".

На формування культури Київської Русі великий вплив справило прийняття християнства. Вплив християнства на філософську думку давньоруської держави зумовило переважання в ній етичної проблематики. В літературі підкреслюється, що філософська думка Київської Русі характеризується як своєрідний морально-філософський синкретизм Однак вплив релігії на духовне життя Київської Русі не привів до перетворення філософії в "служницю" теології, хоч це й була одна з функцій вітчизняної філософської думки. Але функція не головна. Філософія в ХІ-ХІІІ ст. тісно пов’язана з політичним життям. Цією обставиною багато в чому й визначалася проблематика філософських творів. Головними проблемами дослідження стають філософсько-світоглядні проблеми обґрунтування політики, історичні проблеми.

Як зазначав академік Д.С.Лихачов, давньоруську літературу, з цієї точки зору, можна розглядати як літературу однієї теми і одного сюжету. Цим сюжетом с світова історія і цією темою - смисл людського життя.

Релігійно-філософсько-етичні проблеми були визначальними в філософській і суспільно-політичній думці Київської Русі. Так, У "Слові про Закон і Благодать" митрополита київського Іларіона стверджується, що процес розвитку людського суспільства здійснюється через зміну форм релігії. Іларіон виходить із наявності двох принципів суспільного устрою, які випливають із протиставлення іудаїзму /Старого завіту/ християнству /Новому завіту/. Такими двома принципами суспільного устрою є закон і благодать. Перший принцип, тобто "закон", передбачає підкорення народів один одному. Щодо другого принципу -"благодаті", то він зумовлює рівноправність народів. Прикладом суспільного устрою, заснованого на принципі "благодаті", Іларіон вважає Київську Русь.

Морально-етична проблематика є домінуючою в "Слові про Закон 1 Благодать", що виявилося у вченні про благодать. Зміст "благодаті" включає в себе розуміння всього того, що приносить щастя. Благодать протилежна злу, протилежна закону. Благодать також означає любов, доброчинність, милостивість, багатство, добробут.

Іларіон виступає за те, щоб суспільний устрій ґрунтувався на благодаті.

Отже, гуманістичне, моральне начало було домінуючим ще в період зародження вітчизняної науки. Воно залишилося визначальним протягом всієї історії української філософії і суспільно-політичної думки. "Слово про Закон і Благодать" - видатна пам’ятка вітчизняної і світової культури.

На початку XII ст. з'явилася "Повість временних літ", автором якої за традицією вважають ченця Печерського монастиря Нестора. "Повість временних літ" постає не тільки як літературний твір, а й як одна із пам'яток філософської думки. Вже тут ми можемо знайти терміни "філософ" та "філософствувати" (мається на увазі "промова філософа" перед князем Володимиром), філософське звучання мають "Слово про закон і благодать" (автор митрополит Іларіон), "Посланіє" (автор Климент Смолятич), "Златоуст" (автор Кирило Туровський), "Слово о полку Ігоревім" та інші твори .