Головна » 2010 » Грудень » 21 » 23. Філософія на землях України XIII.
20:54
23. Філософія на землях України XIII.

Філософія на землях України XIII-XVI ст. Билинний епос і богатирство

Названий період в Україні — це часи бурхливих і не завжди сприятливих історичних подій, часи панування в Україні Золотої Орди, коли центр державного і культурно-національного життя після розгрому татарами Києва 1240 р. перенісся на Волинь і Галичину. Це був час розквіту Галицько-Волинської держави і її занепаду внаслідок несприятливих історичних обставин.

У XIV—XV ст. філософсько-духовне життя України не вичерпувалося візантійською і південнослов'янською ортодоксією. Ті ж ідеї неоплатонізму проникали в Україну і безпосередньо через твори теоретиків східної патристики. Наприклад, у 1371 р. здійснений повний переклад творів основоположника неоплатонізму Псевдо-Діонісія Ареопагіта церковнослов'янською мовою, з якими були знайомі освічені люди України. Крім цього, великою популярністю у той час користувалися праці Василія Великого, Йоана Златоуста, Йоана Дамаскіна та ін. Патристична література захищала ідеї божого творіння світу, заперечення натуралістичних тверджень про самодостатність природи, особливо критикувалося античне атомістичне вчення Демокріта та інших мислителів. Однак, не зважаючи на таку релігійну спрямованість, неоплатонізм не завжди користувався довір'ям офіційної церкви.

Значне місце в системі філософських уявлень посідала агіографічна література (від. грец. агіос — святий) —«житія» святих. Це була пропаганда ідеалу християнського життя, взірець для наслідування. Філософський зміст агіографічної літератури полягає у практичній пропаганді християнського ідеалу святості, показі того, як можна звичайне земне життя перетворити на «свято благочестя». У центрі «житія» — проблема святості, що досягається боротьбою святого з дияволом, котрий спокушає його. Герой «житія» демонструє силу добра й неприступність силам зла не словами, а самим життям своїм, деколи навіть відмовою від усього земного, через що «житія» святого й стає своєрідним віровченням. Святість досягається вірою в Бога, а не в світ. Тому агіографічна література саме практично показовим змістом мала дуже сильний вплив на людей, на утвердження християнства у середовищі народних мас.

Ідеал християнської святості та любові як світоглядна проблема відобразився в іншому виді тодішньої літератури — у літописній. У літописах другої половини XIII—XVI ст. на відміну від «житій» святих відтворений колективний масштабний образ народної пам'яті, його історіософська концепція буття. Серцевину цієї пам'яті і цього буття становив християнський світогляд, у який був органічно вплетений надприродний універсум. Тому описи історичних подій у літописах подаються через призму християнського світосприйняття, через Боже провидіння. Оскільки характер історичних подій в Україні XIII—XVI ст. був надзвичайно складним, часто й трагічним для українського народу, то у літописах він знаходить християнське есхатологічне пояснення. Історичний провіденціалізм у літописній літературі поєднується з фаталізмом. Несприятливий хід подій трактується як «кара Божа», покарання народу за його гріховність. Така інтерпретація історії вела людину не до об'єднання з іншими для колективного опору чужинцям, а, навпаки, підготовляла її до колективної загибелі, сіяла глибокий історичний песимізм. Очікуванням всесвітньої катастрофи як відплати за гріхи народу просякнуті сторінки Галицько-Волинського літопису, Короткого Київського літопису, Літопису Биховця, інших літописних джерел.

Філософське світосприйняття широких народних мас зафіксоване в епічних творах — билинах, думах і піснях. Упродовж тисяч років народ створював, шліфував творчість, що була джерелом його найвищих, найблагородніших поривів душі, вмістилищем його найвищих сподівань та ідеалів. У XIV—XVI ст. продовжували існувати старовинні види та жанри народної творчості,— билини, історичні пісні, в яких обстоювався пріоритет народної героїки, вболівання за «землю руську», її щастя і волю. Такі герої епічних творів, як Ілля Муромець, Альоша Попович, князь Володимир «Красне Сонечко» у боротьбі зі Змієм Гориничем, Соловйом Розбійником, іншими темними силами завжди виходили переможцями, символізуючи непереможність духу народу в боротьбі з несприятливими історичними обставинами, стаючи надійною основою збереження чистоти народних уявлень про світ і смисл людського буття. Не випадково у билинах та історичних піснях найменше релігійних мотивів. Це, по суті, язичницькі твори і за змістом, і за характером побудови, і за формою виконання.

Народні думи (пісні про старовину) стають особливо популярними у XVI ст., коли український народ зіткнувся з могутнім та жорстоким ворогом — турками. Головним героєм дум стає козацтво, а творцем і виконавцем дум — співці-кобзарі. Думи цього періоду — це народна душа, народні уявлення про патріотизм, оборону рідної землі, про смисл життя. У таких думах, як «Про втечу трьох братів з города Азова», «Маруся Богуславка», «Іван Богуславець» розкривається філософія мислення та буття тогочасного українця, його мрія про щастя, волю та жадобу боротьби із завойовниками. У цій святій боротьбі за визволення рідного краю — смисл його життя і смерті, як це оспівується в «Пісні про Байду». Таким чином, герої народних дум захищають рідну землю від ворогів і цим подібні до билинних богатирів, але, на відміну від останніх, вони звичайні, цілком реальні люди, котрі здійснюють подвиги без допомоги фантастичних сил.

 


Переглядів: 1487 | Додав: RepGYRY | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar