Філософська думка Українського ренесансу. Специфіка реформації в Україні

Внаслідок поширення в Україні гуманістичної культури формується нова наукова та громадянсько-політична еліта, світогляд якої виходив далеко за межі релігійно-догматичних установок церкви. Такі визначні українські вчені, поети та громадські діячі того часу, як Юрій Дрогобич, Павло Русин із Кросна, Лукаш з Нового Міста, Станіслав Оріховський, Шимон Шимонович своїми працями поширювали в середовищі європейської освіченої суспільності та й у себе на Батьківщині знання про історико-філософську культуру рідного народу, його тисячолітні світоглядні традиції. Разом із запозиченням чужих знань виникла необхідність розбудови власних осередків науки та освіти. Насамперед, українське міщанство організувало при церковних братствах школи, що стали справжніми осередками поширення освіти серед українського народу. Київська, Львівська та Луцька братські школи стали вогнищами інтелектуальної охорони українського народу від загрози окатоличення, боротьби за збереження його національної ідентичності. Нерідко діяльність цих братств та їх шкіл була проникнута ідеями вільнодумства, що духовно зближувало їх з гуманістичними течіями у філософській культурі Західної Європи. Філософія розумілася братчиками як мудрість, яка вчить осягати істину тільки через містичне єднання з Богом. Оберігаючи національну самобутність українського народу, діячі братських шкіл обґрунтували ідею збереження і розвитку старослов'янської мови. Проникнення у приховану сутність священних текстів, викладених старослов'янською мовою, на їх думку, є обов'язковою умовою становлення людини як особистості. Вони особливу увагу звертали на проблему внутрішнього світу людини і пов'язаної з нею проблему самопізнання. Адже людський розум лише тоді осяюється небесним світлом і проникає у приховану сутність повчального слова Біблії, коли сама людина з «ветхої», пов'язаної земними бажаннями та пристрастями, перетворюється на «нову» духовну людину. Останнє ж здійснюється тільки завдяки самопізнання, що уможливлює смертній людині вихід через її розум на контакт із вищим буттям — Богом і таким чином гарантує людині істинність її пізнання.