Острозький культурно-освітній центр

Водночас виникає новий тип школи — греко-слов'яно-латинська, де поєднувались давньоруські культурно-освітні традиції з позитивними досягненнями західноєвропейської школи і науки. Такий вид школи став визначальним у розвитку освіти на східнослов'янських землях упродовж багатьох років. Першою була школа, а пізніше — академія в м. Острозі на Волині. її заснував 1576 р. Констянтин Острозький (1526—1608 рр.)- Вона проіснувала до 1636 р. Крім колегії в Острозький культурно-освітній центр входила друкарня і науково-літературний гурток. Вивчення філософії в Острозі ґрунтувалося і на основі античної та вітчизняної філософської думки, і на засвоєнні ідеї західноєвропейського гуманізму, філософські курси читав Ян Лятос, котрий водночас був астрологом і математиком. З-під пера Острозьких книжників виходили праці, проникнуті, по суті, однією визначеною ідейною доктриною. Зміст її полягав у захисті українського народу та його духовно-моральних основ від окатоличення та ополячення. Зусиллями Острозького культурно-освітнього центру був сформований новий філософсько-світоглядний орієнтир тодішньої еліти українського народу—орієнтир на сприйняття західноєвропейських реформаційних ідей через цінності православного християнства як домінанти вітчизняної духовності. У працях острозьких мислителів обґрунтовується ідея використання раціоналістичних принципів західноєвропейського гуманізму в популяризації вітчизняного православного вчення як символу боротьби українського народу з іноземними загарбниками.

Таким чином, висунута і обґрунтована Острозькими діячами філософсько-світоглядна доктрина хоч і була наближена до західноєвропейського ренесансу, однак суттєво від нього відрізнялася. Якщо серцевину західноєвропейського-ренесансного світогляду становило піднесення людини та її здібностей і на цій основі критичне заперечення догматичних установок церкви як панівної ідеології в епоху Середньовіччя, то острозькі книжники, виходячи з інтересів українського народу, використали цю критику для розвінчання католицизму і спрямували її на захист вітчизняного православ'я. На ґрунті такої філософсько-світоглядної установки сформувалася ціла когорта діячів, письменників-полемістів, які зробили значний внесок у розвиток мислительної культури українського народу.

Зі стін Острозького культурно-освітнього центру вийшли такі блискучі письменники-полемісти, як Г. Смотрицький, Клірик Острозький, В. Суразький, X. Філалет, С. Зизаній, М. Смотрицький, 3. Копистенський і найвидатніший серед них І. Вишенський. Вістря їх полеміки з католицизмом спрямовувалося проти основної теократичної ідеї останнього — догмату про єдине верховенство Папи Римського над усім християнством, згідно з яким церковний абсолютизм оголошувався незаперечною божественною істиною. Ідеологи католицизму в такий спосіб намагалися довести «священність» влади Папи Римського, що, мовляв, дана йому самим Ісусом Христом через апостола Петра. Полемісти детально проаналізували історичну християнську літературу і довели: такі претензії ідеологів католицизму безпідставні. У процесі цієї полеміки вони широко використовували антипапську літературу епохи Відродження та Реформації, з якої черпали аргументи на підтвердження своїх доказів. З іншого боку, аргументованість творів полемістів посилювало використання духовних надбань греко-візантійської культури та християнської літератури Русі. Доводячи земне походження церковної влади Папи Римського, полемісти висунули ідею необхідності запровадження «соборного» (колективного) правління церквою, це свідчило про їхні глибокі раціоналістично-реформаційні переконання. Важливим також є те, що, наприклад, І. Вишенський збудував концепцію «соборності» на основі теорії про природну рівність людей незалежно від їх соціального стану. Така ренесансно-реформаційна теорія фактично була спрямована проти засад феодального суспільства, яке насаджували польські магнати в Україні.