Наука і філософія у Києво-Могилянській академії. П. Могила

З другої чверті XVII ст. провідним культурним центром не тільки України, а й всього слов'янського світу була Києво-Могилянська академія, що отримала цей статус у 1701 р. Виникнувши у 1632 р. як середній навчальний заклад (колегія) внаслідок об'єднання шкіл Київського братства і Києво-Печерської лаври на чолі з видатним українським і молдавським релігійним діячем Петром Могилою (1596—1647 рр.) та завдяки щедрій фінансовій підтримці Мазепи (1687—1708 рр.) академія стає першим вищим навчальним закладом на території України. Тут зосередилися кращі професорські сили, які володіли тогочасними досягненнями науки. За культурно-освітнім рівнем Києво-Могилянська академія ні в чому не поступалася перед подібними західноєвропейськими школами. Тут щорічно навчалося приблизно 2 тис. студентів усіх станів. Навчання проводилося за 12-річною програмою. Маючи як взірець єзуїтські школи, які тоді були найпопулярнішими у Європі, викладачі взяли за основу «сім вільних наук», що поділялися на trivium — граматику, поетику, риторику і guadrivium — арифметику, геометрію, філософію й музику. У перших чотирьох загальноосвітніх класах учні здобували переважно гуманітарну підготовку. Після цього рік читалася поетика і риторика, два роки — філософія і чотири роки — теологія. Викладання проводилося латинською мовою. її знання вважалося тоді ознакою освіченості. Але вивчалися також грецька, старослов'янська, польська, російська, давньоєврейська, німецька, французька і книжна українська мови.

Таким чином, програма Києво-Могилянської академії засвідчувала прагнення поєднати національні традиції шкіл України з програмами і методами навчання західноєвропейських університетів.

Видатними просвітниками і викладачами філософії в академії були Петро Могила, Йосиф Кононович-Горбацький, Інокентій Гізель, Іоаникій Галятовський, Лазар Баранович, Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Георгій Щербацький, Георгій Кониський та ін.

Петро Могила (1596—1647 рр.) — видатний діяч просвітницького руху в Україні першої половини XVII ст. Початкову освіту здобув у Львівській братській школі. Пізніше продовжив навчання у Парижі. Стає архімандритом Києво-Печерської лаври 1627 р., а через п'ять років — митрополитом Київським.

П. Могила — це фігура європейського масштабу й освіти. Його праці були добре відомі в Росії, Польщі, Грузії, Молдавії, Греції, Сербії, Італії. Сучасна наука присвятила йому десятки досліджень, що вийшли друком у Німеччині, Франції, Румунії та інших країнах.

З ім'ям П. Могили пов'язані реформи у православній церкві, розгортання системи вищої та середньої освіти в Україні. Його життєвим кредо була теза: «Нам треба учитися, щоб Русь нашу не називали глупою».

Орієнтуючись на вивчення, осмислення і засвоєння досягнень західноєвропейської науки і філософії, П. Могила прагнув підпорядкувати науку церкві. Але це підпорядкування не означало відхилення або заперечення науки, а розглядалося як необхідна умова для оволодіння світськими науками. Таким чином, П. Могила розвивав науку під егідою церкви, вимагав, щоб духівництво було не лише освіченим, а й передовим у науці.

Однією з найважливіших сторін діяльності П. Могили була організація і розвиток книговидавничої справи. У зв'язку з цим більшого значення набуває українська мова, з метою полеміки вводиться й польське книгодрукування, у художньому оформленні книг ширше використовуються світські елементи.

П. Могила написав і видав чимало книг, передмов до різних видань, переклав деякі праці грецьких авторів. У творах він проповідує аскетичні ідеали, самопізнання, моральне вдосконалення, єднання з Богом, прагне піднести моральний авторитет церкви.

Однак найбільше його цікавила проблема співвідношення церковної та світської влади. В умовах, коли Україна не мала державності, П. Могила обґрунтовує ідею верховенства влади православної церкви над світською державною владою. Його ідеальний володар — сильний щодо ворогів і гуманний щодо підданих, освічений і мудрий — «філософ на троні», вірний православ'ю і Богові цар, який отримує владу безпосередньо від Бога і звітується тільки перед ним. Оскільки в Росії верховенство церкви ніколи не було реальним, то Могила не наважувався говорити про верховенство влади церкви над владою царя. Їй він відводив роль радника.

П. Могила багато зробив для розвитку української духовної культури. З його ініціативи було проведено реставрацію Софіївського собору та інших культових споруд, археологічні дослідження Десятинної церкви, що були першими в Україні. Крім цього, П. Могила розробив, систематизував та обґрунтував обряди українського народу того часу, зокрема, ритуал вінчання. Вони були викладені у «Великому требнику Петра Могили». Сам систематизатор розумів обряди не тільки як релігійний ритуал, а й розцінював їх як національні звичаї, надавав їм виховного характеру, зокрема для молоді.

Найважливішою справою всього життя і діяльності П. Могили була організація Київської колегії (пізніше академії).