Головна » 2010 » Грудень » 21 » 29. Феофан Прокопович.
20:51
29. Феофан Прокопович.

Феофан Прокопович. Теорія освіченого абсолютизму

Феофан Прокопович - видатний вітчизняний мислитель, творчість якого є досягненням культури українського і російського народів. Про оригінальний характер вітчизняної суспільної думки, зокрема вчення про розвиток суспільства, засвідчує: теорія ''освіченого абсолютизму" Прокоповича. З точки зору Прокоповича, рушійною силою в розвитку суспільства є боротьба освіта з неуцтвом. Не заперечуючи функцій Бога в житті народів, Прокопович говорив про панування "природного Закону". цей закон вбирав у себе як любов до Бога, так і повагу до батьків та інших людей. Природний закон знаходився у єдності з розумом.

Прокопович, створюючи теорію "освіченого абсолютизму", спирався на досягнення західно європейської суспільної думки, з якою він був добре ознайомлений (зокрема, з працями представників школи природничого права). Теорія "освіченого абсолютизму" Прокоповича, увібравши в себе всі прогресивні елементи, що були в західноєвропейських вченнях про природниче право, в той же час була оригінальною, відрізнялась від вчень Пуфендорфа, Гоббса, інших представників даної школи.

Прокопович створив свою школу "освіченого абсолютизму" в період бурхливого економічного і політичного розвитку петровської Росії. Вчення Прокоповича про природниче право виконувало ідеологічні функції захисту сильної централізованої російської держави, на чолі якої повинен стояти освічений монарх.

Взаємовідносини між монархом і підданими Прокопович розглядав як відносини батьків і дітей. Згідно з Прокоповичем, монарх є батьком для своїх підданих.

Державна влада, на думку Прокоповича, має божественне походження і як така стоїть вище батьківської.

З точки зору Прокоповича, Існують три форми державного правління. Першою з них є демократія, "де головні всього суспільства справи управляються згодою всіх жителів". Друга - це аристократія "інде не всього народу, але й не єдиної особи волею, а декількох обраних станом мужів правиться вітчизна", І нарешті, монархія, тобто самодержавство, "інде вся держава в руках єдиної особи тримається". Монарх має необмежену владу, він має також право втручатися в життя своїх підданих. Ці влада й право монарха зумовлюються як божественним установленням, так і волею народу. Вони є, за Прокоповичем, основою для обґрунтування прав монарха на спадкоємний престол. Народні маси повинні підкорятися волі монарха. Це пасивні функції народу. Але народ, крім цих пасивних функцій, має, згідно з Прокоповичем, і функції активні. Вони полягають у тому, щоб "відчувати (у випадку незнання) всякими правильними здогадками, яка б була, або ж мала бути воля держави". Народ, таким чином, має право висловлюватися про волю монарха, а також висловлювати свої погляди на спадкоємця престолу. Це право народу, про яке пише Прокопович, визнання за народними масами активної функції є завоюванням вітчизняної суспільної думки, а також свідченням того, що Прокопович не був послідовним в обґрунтуванні тези про необмежену владу монарха. Більше того, ці думки Прокоповича свідчать про визнання ним народу як самостійної сили в системі державного ладу - сили, котра в необхідних випадках (коли, наприклад, після смерті монарха необхідно вирішувати питання про престолонаслідника) може виступати вирішальною.

Будучи знайомим з передовою філософською думкою свого часу, Прокопович виявляє інтерес до філософської проблематики. Прогресивний характер позиції Прокоповича пояснюється, з одного боку, знанням передових філософських течій Західної Європи, зокрема вчень Декарта, Спінози та ін., а з іншого - глибокими знаннями в галузі природознавства. Вплив ідей Декарта та інших прогресивних вчень і філософів зумовив розглядання Прокоповичем філософських питань з позицій деїзму. Вітчизняний мислитель давав високу оцінку відкриттям Гегеля, Коперника. Прокопович прагнув знайти компромісне розв'язання проблеми взаємовідношення знання і віри.

У працях Прокоповича ставляться моральні, стичні проблеми. Розглядаючи боротьбу добра і зла в суспільстві, Прокопович порівнює добро з багатством, а зло з бідністю. Зло приховує в собі всі ті негативні риси, які закладені в душах людей, тоді як добро концентрує, кращі сторони життєдіяльності членів суспільства. Велике значення він надає праці, яка веде до виникнення в душах людей благородних почуттів. В етичному навчанні Прокоповича дуже сильний світський елемент. Ідеалом для нього є добра людина. Добрим для Прокоповича є "той", хто не злий, не лютий, не жорстокий, благоприємний, вдачі поміркованої". Він гостро засуджує таку рису, як лицемірство. "Блаженний жадібний і жадаючий, але жадібний і жадаючий правди", - пише Прокопович. Думки про добрі начала в душі людини, що є природним її станом, і про зло як не властиву людській природі рису висловлює Прокопович у курсі риторики, який він читав у Києво-Могилянській академії.

 


Переглядів: 1544 | Додав: RepGYRY | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar