Предмет філософії, філософія і наука.

Предмет філософії змінювався відповідно до розвитку культури. На питання, що таке філософія, мислителі відповідали по-різному. Але незважаючи на всілякі історичні зміни, все-таки зберігався зв'язок між старими і новими формами духовної діяльності, який характеризує філософську думку. Гегель з цього приводу справедливо зауважив: скільки б не відрізнялися між собою філософські системи, вони подібні тим, що всі вони є філософськими системами.

В центрі уваги філософів завжди була природа. Саме вона стала предметом ви-вчення перших грецьких філософів. Їх цікавили космогонічні та космологічні питання: виникнення і будова світу, Землі, Сонця, Зірок. Ядром філософії на різних стадіях розвит-ку, було вчення про першооснову всього сущого. З цього приводу погляди     мислителів були неоднаковими, але вони прагнули пов'язати людські знання в єдине, чим проблема першооснови зливалася з важливою проблемою єдиного і загального. Отже, філософія тоді існувала як філософія природи або натурофілософія.

Поступово у філософію ввійшли і стали постійним предметом питання суспільного життя. Це засвідчують назви філософських праць: «Держава» і «Закони» Платона; «Полі-тика» Арістотеля; «Слово о законі і благодаті» Іларіона; «Про громадянина та «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської» Т. Гоббса; «Два трактати про державні напрямки» Д.Локка; «Про дух законів» Ш. Монтеск'є; «Філософія права» Ге-

геля тощо.

Предметом роздумів філософів була і сама людина, її природа, розум, почуття, мова, мораль, пізнання, релігія, мистецтво та ін. У грецькій філософії відхід від космосу до людини зробив Сократ для якого головними були питання людського життя і смерті, смислу людського існування, призначення людини, змісту знання, істини, справедливості. Утвердження  людини  як центральної фігури у філософській проблематиці продовжува-лось і  пізніше. Філософи різних епох загалом розглядали людину як «вінець творіння», найдивовижнішу істоту Всесвіту, котра здатна на подвиг, творчість, благородство, самопо- жертву і водночас — істоту, котра творить зло. Так всебічно людину не розглядає жодна інша, крім філософії, система знань. Звичайно, природу, суспільство, людину вивчають фізика, хімія, геологія, біологія, історія, мовознавство, антропологія, фізіологія, психологія тощо. Однак суб'єкт, якого розглядаємо поза відношенням до об'єкта, втрачає свої власти-вості, перестає бути суб'єктом, перетворюючись просто на біологічну, психологічну і т. д. істоту. Отже, предметом філософії є світ загалом (природа, суспільство і мислення) у своїх найзагальніших закономірностях та взаємозв'язках. Тільки у співвідношенні «людина — світ»  (а не сам собою світ, або сама собою людина) є підставою світогляду і справді філософського знання.

Філософи різних епох завжди задумувалися над питаннями про співвідношення філософії та науки. Аналізуючи ці дві форми суспільної свідомості, бачимо, що вони по-дібні й водночас різні. Зближує науку і філософію така обставина: філософія, як і наука, прагне логічно обгрунтувати свої положення, виразити їх у теоретичних формах. Філосо-фія і наука виросли з одного кореня, потім відокремились одна від одної і стали самостій-ними, але не уподібнилися. Тому будь-яка спроба їх ототожнення спричинюється до тяжких, інколи навіть трагічних наслідків. Такими були наслідки спроби тлумачити філо-софію так, як тлумачили математику або механіку, ще тяжчими стали наслідки спроб    «натуралістичного тлумачення» філософії Сталіним. Згубними виявилися і спроби некомпетентного втручення філософії у справи науки (розправа з кібернетикою та генетикою у колишньому СРСР 40—50-х років).