Поняття і сутність релігії. Релігія – складне духовне утворення.

Релігійні вірування, яких сьогодні на Землі багато, — це продукт суспільного розвитку. Вони відображають у своїх вченнях і докт­ринах риси соціальних епох. Тому релігія у сучасному світі є уні­версальним духовним явищем життя суспільства. Вона об'єднує на грунті моральних і духовних цінностей, догматів цілі народи, виз­начає конфесійні ознаки, консолідує громади віруючих, спрямо­вує їх на боротьбу проти негативних, з точки зору теології, явищ, зумовлює відправлення того чи іншого культу.

Будь-яка форма релігії незалежно від конфесійної приналеж­ності має розглядатись і висвітлюватись з урахуванням особливо­стей виникнення та еволюції релігійних вірувань і вчень, ролі, яку вона відігравала на кожному етапі суспільного розвитку держави, народу, нації.

Релігія — це історичне світоглядне явище, яке вивчається на наукових засадах, у комплексі теоретичних, історичних і культуро­логічних поглядів з урахуванням соціальної природи, закономірностей її виникнення та розвитку, уособлює форму суспільної свідомості.

Перейдемо до розгляду релігії як історичного явища і форми культури.

За трактуванням богословів, релігія (від лат. religio — зв'я­зок) — це те, що пов'язує людину з Богом: "святе письмо ", культ та інші догмати, тобто це віра в існування Бога.

Світське визначення релігії охоплює систему філософських, соціо­логічних, культурологічних, психологічних наукових знань, грунтується на історіософії, раціоналістичному підході, позбавленому ознак ідеологізованих і містифікованих теорій.

Релігія — одна з найдавніших форм суспільної свідомості та своєрідного відображення світу. Вчені матеріалістичного напрямку вважали релігію "фантастичним", тобто неправдивим, негатив­ним, антикультурним відображенням світу. Ф. Енгельс, вступаю­чи в полеміку з Є. Дюрінгом, наголошував на фантастичності релігії, переконливо доводив, що релігія виникла у процесі осмис­лення людиною сил природи, суспільних сил, що це одна з най­давніших форм духовного освоєння світу, що випливає з власти­востей процесу пізнання.

Релігійні вірування пройшли через певні рівні трансформації свідомості людини, магічні дії, уявлення про струнко вибудовану систему світу, гіперболізовані та виведені до рівня моральних по­стулатів обряди, що є обов'язковими для кожного віруючого. Якщо такі форми суспільної свідомості, як мораль, політика та право, допускають варіативність, то релігія претендує на єдине, незаперечне універсально-догматичне бачення і розуміння дійсності. Відіграючи роль світоглядної системи, релігія однознач­но визначає місце людини у світі, диктуючи їй правила повсяк­денної поведінки та норми міжособистісних стосунків.

Кожному напрямку людської діяльності притаманні фантас­тичні форми відтворення дійсності. Це характерно і для науки, і для політики, і для мистецтва. Художня фантазія є невід'ємною складовою митця. Людина споконвіку робила спроби відображати дійсність у фантастичних формах, оповідаючи про богів, героїв, демонів, духів. У цих відображеннях відбивались і трансформува­лись реальні події, набували надприродного забарвлення уявлен­ня людини про світ, природу і буття. Таким чином, міфи, фоль­клор, де висвітлювалось як загальновизнане, так і надприродне, були висхідним джерелом, витоками релігії.

Відомі дві протилежні теорії щодо того, коли і як виникла релі­гія. За твердженням богословів, релігія є надприродним божествен­ним явищем, що існує споконвічно, а тому історія суспільства зобо­в'язана релігії. Науковці доводять, що людство налічує понад 3,5 млн. років і охоплює величезний історичний період. Археологи стверджу­ють, що перші релігійні уявлення склались в епоху верхнього палео­літу приблизно 40—20 тис. років тому, оскільки вже тоді жили люди сучасного антропологічного типу, які творили релігійні системи.

Ранні форми релігії зародились разом з фетишизмом, тотеміз­мом, магією, анімізмом. З переходом до класового суспільства сформувались та утвердились племінні релігії, де провідну роль відігравали культ вождя та духу предків. З виникненням політеїз­му (багатобожжя) з'явився інститут жерців, які професійно "об­слуговували" богів і божеств, виконуючи роль посередників між членами племені та Богом.

Інститут жерців сформував систему ідеологічного забезпечен­ня, виконував творчі функції, складав міфи (від грецьк. mythos — переказ, сказання), у сюжетах яких боги та герої служили взірцем і пояснювали незрозумілі явища природи. У міфах відбивалися мо­ральні погляди, естетичне ставлення до дійсності. Записані, впо­рядковані й догматизовані міфи стали базою для написання "свя­щенних" книг.

З утворенням інституту держави постала потреба привести пан­теон богів до спільного знаменника і до моделі системи управлін­ня країною. Політеїзм почав втрачати значення; на зміну і як про­тивага йому в останні роки старої ери починає утворюватись ре­лігія єдинобожжя — монотеїзм, що зумовлювалось суспільними потребами. У державі утворюються централізовані структури з єди­ним царем, тому став потрібен один Бог, який би підтверджував його права на землю. Тоді народилась приказка: "На небі один Бог, на землі один цар ". Виникають такі світові релігії, як буддизм, хри­стиянство та іслам. Цей період став поворотним пунктом як в історії суспільства, так і в історії релігії.