Філософія в українській діаспорі

Важливе місце у розвитку української філософської думки XX ст. належить діаспорі. Українці, які з тих чи інших причин перебували чи перебувають за кордоном доклали чимало зусиль для розвитку української науки і культури. У період сталінсько-брежнєвського режиму в Україні саме діаспора не давала загубити філософську спадщину українського народу, публікуючи заборонену в Україні творчу спадщину окремих мислителів, розкриваючи філософський зміст цілих історичних етапів становлення країнської духовності.

Найвідоміші мислителі української діаспори — Д. Чижевський, І. Мірчук, І. Огієнко, В. Шаян, Л. Силенко, І. Лисяк-Рудницький, М. Шлемкевич, К. Митрович, С. Ярмусь, Я. Оріон, О. Кульчицькнй, Т. Закидальський та ін.

Дмитро Чижевський (1894—1977 рр.) народився у м. Олександрії (колишня Усівка) Кіровоградської області. Навчався у Петербурзькому та Київському університетах. Після виїзду з України викладав філософію в Українському вищому педагогічному інституті імені М. Драгоманова у Празі та Українському вільному університеті (УВУ) в Мюнхені.

Д. Чижевський справедливо вважається засновником історії української філософії як наукової дисципліни. До нього також, робилися спроби огляду історії філософії в Україні.

Д. Чижевський вважає: поки українська самостійна теоретична філософська думка не дасть мислителя світового масштабу, доти власне й минуле української філософії залишиться не цілком доступним для дослідника. Ось чому Чижевський уникає терміну «українська філософія» і послуговується терміном «філософія на Україні». Проте вчений припускає, що національна філософія відображає національний характер і світогляд. Д. Чижевський дає загальний опис народної психіки і світосприймання.

Перу філософа належать праці «Логіка» (1924 р.), «Вивчення Достоєвського» (1931 р.), «Історія давньоруської літератури. Київський період» (1948—1960 рр.), «Свята Русь» (1965 р.), «Те-гель серед слов'ян» (1934 р.), «Філософія Сковороди» (1934 р.), «Філософія на Україні» (1926 р.), «Історія української літератури від початків доби реалізму» (1956 р.), «Нариси з історії філософії на Україні» тощо.

Іван Мірчук (1891 —1961 рр.)—народився в м. Стрию на Галичині. Одержав освіту у Віденському університеті (Австрія) і там же здобув докторат. З 1921 р. доцент, а з 1930 р. професор філософії в Українському вільному університеті в Празі, директор Українського наукового інституту в Берліні (1930—1945 рр.). Праці І. Мірчука поширені в багатьох виданнях, але сьогодні мало доступні.

Іван Огіенко (Митрополит Іларіон) (1882—1972 рр.) народився у м. Брусилові на Житомирщині, помер у Вінніпезі. Це відомий український філософ, педагог, філолог, церковно-громадський діяч. Закінчив Київський університет, був професором у ньому, а також 1919 р. обіймав посади міністра народної освіти і міністра віросповідань УНР. У 1951 р. Іван Огіенко обраний першоієрархом Української православної церкви в Канаді.

Як філософ І. Огієнко прагнув осмислити духовне життя українського народу з найдавніших часів до сучасності. Він доводив: з бігом віків виник синкретизм, двоєвір'я, що було поєднанням християнства з дохристиянськими віруваннями. Це не лише український феномен — так було в кожного народу, тільки співвідношення різне у різних народів.

Як засіб відновлення української духовності, культури, філософії І. Огієнко вважає необхідним «розмосковлення української церкви» і це явище розглядає як невідворотне, оскільки вона існувала в Україні тисячу літ.

У глибоких традиціях української філософії подвижницька діяльність І. Огієнка може бути прикладом служіння інтересам українського народу.