Світові релігії. Загальна характеристика релігій.

Світові релігії передбача­ють звернення всіх народів незалежно від національності до єди­ного Бога. Було уніфіковано культи, нівелювалася специфіка на­ціональної обрядовості, пропагувалася загальна рівність перед Богом усіх соціальних верств, перенесено в абстрактний вимір (у потойбічний світ) загальносоціальну справедливість. Завдяки та­кому космополітичному характеру світових релігій вони почали поширюватись по всіх континентах Землі.

Світові релігії визначили провідною ілюзорно-компенсаторну функцію щодо земного буття: реальність переходить у сподівання і бачення майбутнього ідеального світу як райського буття, де начебто панують рівність і свобода. Тому матеріалісти вважали ре­лігію опіумом для народу, доводячи, що вона відволікає людство від активного життя. Проте опій може бути водночас і ліками, і отрутою залежно від дози. Тому потрібно знайти золоту середину, коли релігія йтиме поруч із заміщенням іншими духовними ком­пенсаторами, які мають високий гуманістичний зміст, естетичну наповненість, формують у людини культуротворчі позиції для активного розвитку високогуманного суспільства.

Ідея кожної релігії — ідея Бога, тобто суть і сутність відобра­ження ідеально-абстрактної людини, змодельованої на гуманістич­них засадах. Загальнолюдський гуманізм не заперечує існуючих вірувань, національних традицій, звичаїв, він вбирає в себе їх кращі досягнення І грунтується на їх засадах. Можна ствердно го­ворити про поєднання найвищих ідей гуманізму релігії та кращих гуманістичних засад суспільства, шукати і реалізувати в соціум той здоровий синтез, який, безумовно, може стати перспективним.

Після утворення релігійних систем у них формувались ієрархічні структури, які відповідали суспільним; релігійний пантеон на­слідував світський. Для пошанування Бога та сонму божеств ви­роблялася ритуальна система з урахуванням регіональних і націо­нальних особливостей народів. Не завжди релігійні структури ото­тожнювались з постулатами сповідуваної релігії, адже церква час­то й активно включається в систему економічних, політичних і культурних відносин, виконує безліч нерелігійних функцій. Так, монастирі в Європі тривалий час були майже єдиними культур­ними і науковими центрами; це стосується також буддистських і ламаїстських монастирів у Тибеті, Індії, де збережено велику кількість історичних і культурних цінностей. Багато релігійних організацій є активними борцями за мир, ядерне роззброєння, соціальну справедливість; священнослужителі подають приклад для наслідування у здійсненні добродійних справ. Згадаємо відо­мого прогресивного діяча і борця за соціальну справедливість, лауреата Нобелівської премії матір Терезу, для якої постулати ре­лігії стали постулатами життя.

До утвердження світових релігій функціонували такі культові системи і релігії (наводяться у хронологічному порядку):

Одна з найстаріших провідних релігій світу — буддизм — ут­вердилась в Індії понад 2,5 тис. років тому. Засновником її був Шак'я-Муні; провідна теза: страждання земне приводить до пере­моги над злом, звеличує та утверджує "істинне над буттям", по­стулат: земний світ — це лише підготовка до "життя" у "світі не­бесному". Головне — злиття з божеством, досягнення абсолютного спокою — нірвани. Ця теза сформульована у "третій святій істині": "Що є святою істиною позбавлення страждань? Це повне позбав­лення страждань, повне заперечення і усунення їх".

Християнство як світова релігія тісно пов'язане з іудаїзмом. Воно зародилося в середині І cm. н. е. у східних провінціях Римської імперії за глибокої кризи рабовласницького ладу.

Нову віру проповідували серед іудеїв Палестини і Малої Азії "наставники справедливості". Це, безумовно, були реальні особи, імена яких невідомі. Цілком вірогідно, що їхні ідеї трансформува­лись і реалізувались в образі Ісуса Христа. Сучасні дослідження не заперечують, що така особистість існувала і могла стати за­сновником християнства. Оповідання про життя Ісуса Христа за­фіксовані в Євангеліях, які було створено набагато пізніше від описуваних подій, і в багатьох випадках його образ гіперболізова­ний. Досі не знайдено жодного рядка, який би написав сам Ісус Христос, хоча, за твердженнями Чвертьєвангелій, він був грамот­ною, освіченою людиною.

Християнство виникло як протест проти рабовласницької сис­теми і порядків, які насаджувала Римська імперія, особливо щодо завойованих територій. Спочатку християнство зустріло різкий суп­ротив рабовласників. Проте з часом вони зрозуміли, що це є базою для формування в різних соціальних групах духу покори. З Уст. ця релігія починає завойовувати щодалі більше прихильників. Так, у 312р. імператор Костянтин зрівняв християнство у правах з усіма релі­гіями Візантійської імперії, а у 324 р. проголосив державною релі­гією. У 325 р. він скликав у місті Нікеї Перший церковний собор, яким фактично закріпив союз між державою і церквою. Кожний із подальших соборів лише утверджував і догматизував християнські постулати в суспільстві. До початку XI ст. християнство було цілісним. Проте в 1054 р. стався розкол, у результаті якого утвори­лись дві великі конфесії — західна католицька церква та східна православна.

Нині існують 15 автокефальних (незалежних, самостійних) православних церков: Костянтинопольська, Олександрійська, Антіохійська (Сірія, Ліван), Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Болгарська, Кипрська, Елладська (грецька), Албансь­ка, Польська, Румунська, Чесько-Словацька та Американська. Україна належить до православної гілки.

Базою православного віровчення є Біблія (від грецьк. biblia — книга, святе письмо) — Символ віри, затверджений Соборами 325 і 381 р. Розроблено стрункі ритуальну та обрядову системи, обов'язкові для виконання в усіх храмах.

Як православні, так і католики керуються основними посту­латами, викладеними в Біблії; їх сповідують також інші релігійні християнські напрямки. Відмінність полягає, зокрема, у відправ­ленні культових обрядів.

На Аравійському півострові в період розпаду родоплемінного ладу та формування централізованої держави на початку VII ст. виник іслам, що вважається наймолодшою релігією світу (у перекладі з арабської слово "іслам" означає "покірність"). Тих, що сповідують цю релігію, називають відданими (з араб. — мусульманами, звідси друга назва ісламу — мусульманство). В Європі ця релігія дістала назву "магометанство" за зміненим іменем засновника Мухаммеда (Магомета).

З Аравії іслам досить швидко поширився на країни Середнього Сходу, Єгипет, північну Африку, північну Індію, Індонезію, Середню та Малу Азію, Закавказзя, Європу. Нині іслам є другою після християнства найпоширенішою релігією світу.

Станом на кінець XX ст. всесвітня ісламська Ліга налічувала по­над 800 млн. послідовників, які проживають більш як у 120 краї­нах світу, у 28 з них іслам є державною релігією, зокрема в Ірані, Пакистані, Мавританії та ін.

Основні постулати ісламу викладені у "святій" книзі мусуль­ман — Корані (від араб. — читання), що створювався протягом VII—VIII ст. Положення Корану покладені в основу мусульман­ського феодального права — шаріату. Провідними є такі тези віровчення ісламу:

Усі світові релігії мають досить складну обрядову систему, що виконується впродовж усього календарного року.

Світові релігії активно використовують культурно-мистецький процес, добре розуміючи, що ідею легко і продуктивно можна провести через художні твори, бо в цьому разі вона засвоюється найповніше.

Вироблені світовими релігіями моральні та правові засади час­тково ввійшли до світської практики. На жаль, вони не завжди ви­конуються. Так, провідні заповіді християнства "не убий", "не кради", "не бреши" у суспільстві більшою мірою декларуються, ніж реалізуються, ними керуються лише окремі індивідууми, але це, скоріше, виняток, ніж правило.